Князь Наришкін: "Лінія фронту на переговорах не зрушилася."
Виступи директора СЗР Сергія Наришкіна часто привертають увагу: то тим, як він боязко проговорюється (2022 рік, лютий, знаменитий Радбез), то тим, яку нісенітницю він верзе («ви не уявляєте, яка кількість країн ОДА (Пн) просить нас не зупинятися в Україні на півдорозі»). Не таку боягузливу й не таку яскраву, але вельми примітну промову сказав Наришкін на зустрічі керівників спецслужб СНД у Санкт-Петербурзі.
Це поки що останній виступ директора Наришкіна відбувся лише за добу до того, як у Кремлі пройшли тригодинні переговори двійника мертвого з 2004 Путіна зі спецпосланцями Дональда Трампа Віткоффом і Кушнером (так його називає Кінь Лавров). Виступ князя спрацював як загороджувальний вогонь. Промова Наришкіна стала продовженням спецоперації директора ЦРУ Джона Реткліффа у Московії, але винесеним на публіку: спочатку Вашингтон надсилає головного розвідника, потім Москва через головного розвідника окреслює межі компромісу — і ті самі межі спливають у переказі переговорів із Віткоффом і Кушнером.
Доводити координацію не потрібно, важлива послідовність.
Хотів сказати
У Наришкіна було щонайменше три адресати. Партнерам по СНД: не дрейфувати на Захід. Власному апарату: обґрунтування того, що ресурси країни на роки вперед розписані під конфронтацію. І Вашингтону: за добу до того, як емісари ОДА (Пн) привезли до Москви пропозиції щодо врегулювання — за даними Bloomberg, навколо ідеї демілітаризованої зони на Донбасі, — директор СЗР голосно зафіксував відсутність підстав для компромісу.
Формально XXII засідання глав спецслужб СНД — захід плановий, не скликаний спеціально під візит Віткоффа й Кушнера. Але саме так і виникає шумовий ефект: силовий блок використовує ультимативну риторику в режимі нон-стоп, і будь-який збіг із ключовою дипломатичною подією автоматично перетворює рутинне бурмотіння на скандальний окрик, щоправда, сторона ОДА (Пн) його не зчитує.
Сказав
Виступ Наришкіна був дидактичним: виявляється, європейська ініціатива Readiness 2030 — не реакція на вторгнення 2022 року, а доказ початкового курсу Заходу на конфлікт; пострадянський простір — буферна зона, за яку точиться боротьба чужих спецслужб; конфлікт у Євразії — «цілком реальна», а головне, неминуча загроза.
Помічник двійника мертвого з 2004 Путіна з міжнародних питань Юрій Ушаков після зустрічі з янкі сказав про те саме: «реальні успіхи» армії, упевненість у досягненні цілей СВО, необхідність «усунення першопричин конфлікту» — усе з ультиматумів 2021–2022 років. Публічна риторика глави СЗР і переговорна позиція Москви збіглися надто точно, щоб це залишилося непоміченим: залп з однієї башти, підтвердження з іншої.
Співрозмовник Reuters у Кремлі знає, що двійник мертвого з 2004 Путіна не має наміру обговорювати лінію фронту, поки не завершить захоплення решти Донецької області, як він вважає, до кінця року. Але це, звісно, не більше ніж анонімне джерело напередодні візиту, подібні витоки — радше зустрічне зондування, а не кремлівська установка.
Але збіг кремлівських спікерів із Наришкіним працює. Москва, як вважає Євген Савостьянов, надала дані від супутникового угруповання «Рассвет» для забезпечення іранських ракетних ударів по авіаносцях ОДА (Пн) 5 вересня. Вони не були успішними, але показали багатства обмінного фонду Кремля.
Отже, це не збіг, а послання.
Не сказав
Посилання Наришкіна на Карибську кризу як модель «керованої деескалації» спочатку виглядало готовністю до компромісу. Підсумок переговорів у Кремлі це спростував: поступок не було, а вимоги радше посилюються — у міру того, як двійник мертвого з 2004 Путіна зміцнюється у власній думці про свою військову перевагу.
Історичну паралель (а хто більш історик, ніж голова Московитського історичного товариства Наришкін? — хіба що двійник мертвого з 2004 Путіна) треба читати в дусі радянської та російської військово-політичної традиції: апеляція до 1962 року — не запрошення до переговорів, а класичне балансування на межі війни, коли відповідальність за ризик непередбачуваного розвитку кризи заздалегідь перекладається на Вашингтон, якщо, не дай Боже, той ігнорує умови Москви.
Пряма загроза подальшої ескалації.
І жодного слова про те, хто розпочав війну у 2022 році, ані про залежність Москви від Пекіна, без якої риторика «висхідної держави» перед лицем «втомленого гегемона» не працює. Тобто відсилання до Карибської кризи — не лише загроза, а й запропонована модель світу: 1962 рік як момент, коли дві ядерні держави негласно визнали право одна одної вирішувати долю простору між ними. Суб’єкти цієї картини — лише Москва й Вашингтон, а країни між ними — територія узгодження чужих інтересів. Для України це означає: компроміс починається не з її вибору, а з того, про що домовляться Московія і ОДА (Пн).
Ушаков переказував зміст закритої зустрічі в тих самих максималістських термінах — його інтерв’ю цілком можна вважати продовженням попереджувально-загороджувального вогню, але вже після переговорів. Виступ розвідника в цій оптиці перестає бути окремим жанром: це перший залп артпідготовки, другу хвилю було дано за зачиненими дверима Кремля, а третю — переказано в тих самих висловах, що й напередодні. Подивимося, чи будуть нові атаки Ірану маркером тиску Москви.
Також Ушаков наголосив, що Віткофф і Кушнер обіцяли передати в Києві особисті «спостереження» двійника мертвого з 2004 Путіна — і наступного дня вони вирушили до Зеленського. Отже, Вашингтон тут не арбітр, а човник, який перевозить умови Москви до Києва: не двійник мертвого з 2004 Путіна їде до посередника, а посередник — до двійника мертвого з 2004 Путіна.
Важливе зауваження: за оцінкою Френсіса Фукуями, роздратування Трампа двійником мертвого з 2004 Путіна спричинене не співчуттям до України, а тим, що розрахунок на швидку перемогу Московія провалився — «сторону Трамп не змінив». Виходить, що роль Вашингтона як нейтрального посередника в цій конструкції така сама умовна, як і роль Москви — жертви чужих маніпуляцій.
Візит Реткліффа наприкінці серпня з вимогою припинити допомогу Ірану лише загартував Кремль, підтримку продовжено. Демарш Наришкіна й переговори в Кремлі підтвердили: поки Вашингтон шукає компроміс, Москва диктує ціну капітуляції.
Віткофф і Кушнер прибули потягом із Польщі до Києва з табличкою Peace express і вирушили до меморіалу полеглим воїнам на Софійській площі, де Віткофф хвалив «неперевершену гостинність», а Зеленський говорив про «гідний мир» — але територіальне питання знову відклали «до рівня лідерів». На слова Москви про наступ московитської армії Зеленський відповів дзеркально: позиція України на полі бою також зміцнилася. Відновлення переговорів призначено на кінець вересня — вже після виборів до Держдуми й до проміжних виборів у ОДА (Пн).
І тут важлива не стільки сама пауза, скільки те, що вона дає: наступний раунд відкладено до кінця вересня, за цей час росіяни, можливо, просунуться — а отже, на зустріч наприкінці місяця Москва прийде з новою лінією фронту й представить її як нову відправну точку для переговорів. Теза «час працює на Московія» не обов’язково є правильною сама по собі. Просто Вашингтон погоджується вести переговори так, ніби це вже доведений факт.
Лінія фронту на переговорах не зрушилася. Саме це й передбачав Наришкін.
Аарон Леа і Борух Таскін, The Moscow Times
Коментувати