Системне вирішення житлової та освітньої криз на прикладі Іспанії та Франції

Під системним рішенням я розумію не одну субсидію, заборону чи підвищення зарплати, а зміну механізму, який постійно відтворює проблему.

Для двох випадків я б сформулював кореневі задачі так:

• Іспанія: зробити так, щоб пропозиція житла могла довгостроково зростати приблизно разом із кількістю домогосподарств у тих місцях, де люди реально хочуть жити й працювати.
• Франція: перебудувати школу так, щоб вона стабільно виробляла вимірювані знання й уміння, а система могла залучати, навчати й утримувати достатню кількість сильних учителів.

Тому в обох випадках я б починав не з цін, а з виробничої спроможності системи: житлової — в Іспанії, освітньої — у Франції.

1. Іспанія: житло

1. Причиною №1 я вважаю дефіцит пропозиції там, де концентрується попит

Це достатньо добре підтверджений діагноз.

За оцінкою OECD, 2025, у 2022–2024 роках в Іспанії було видано дозволів приблизно на 345 тис. квартир, тоді як кількість домогосподарств збільшилася приблизно на 604 тис. OECD, посилаючись також на Banco de España, оцінює накопичений дефіцит житла у 2022–2025 роках приблизно у 600 тис. одиниць. OECD

Отже, моя базова модель:

нові домогосподарства > нове житло → дефіцит → конкуренція за квартири → зростання цін і оренди.

Airbnb, іноземні покупці, туризм, ставки кредитування тощо можуть посилювати цей процес, але самі по собі не пояснюють фундаментального розриву.

2. Головна реформа — зробити будівництво еластичним

Я б створив загальноіспанський механізм:

якщо в певній агломерації протягом 2–3 років населення та кількість домогосподарств зростають швидше за житловий фонд, автоматично запускається збільшення дозволеної житлової забудови.

Це означає:

• швидшу зміну призначення придатної землі;
• ущільнення забудови біля метро та залізничних станцій;
• спрощене перетворення офісних і комерційних будівель на житло;
• обмеження строків муніципального погодження;
• типові проєкти та стандартизовані дозволи;
• інфраструктурне фінансування муніципалітетам пропорційно новому житлу.

Саме земельні обмеження, тривалі процедури, вартість будівництва й недостатні інвестиції OECD у 2026 році відносить до структурних причин житлової недостатності в країнах OECD. OECD

Це важливіше за спроби адміністративно визначити «правильну» ціну квартири.

3. Створити постійний суспільний житловий фонд, який не можна потім розпродати

Тут я розділив б дві речі:

ринок житла і соціальну страховку від ринку.

За даними OECD, 2025, соціальна оренда становить лише близько 3% житлового фонду Іспанії. OECD

Я б не ставив абстрактної цілі «10%» чи «15%». Кращий механізм:

у кожній агломерації суспільний фонд поступово збільшується доти, доки черга на доступне житло та частка доходу бідніших домогосподарств, витрачена на житло, не опустяться нижче встановленого порога.

Причому квартири мають належати муніципальним або регіональним житловим корпораціям і залишатися орендним фондом через 30–50 років, а не перетворюватися через кілька років на приватну власність.

Це створює накопичувальний ефект: кожне покоління платників податків не починає програму заново.

4. Будувати не квартири, а агломерації

Це, на мою думку, одна з найважливіших частин системного рішення.

Якщо квартира за 40 км від Барселони дешева, але людина витрачає дві години на дорогу, вона економічно не є повноцінною заміною квартири в Барселоні.

Тому:

житлова політика + приміська залізниця + метро + робочі місця = одна система.

Наприклад:

нова станція швидкого приміського транспорту → зона щільної житлової забудови радіусом 500–1000 м → школи, медицина, магазини → десятки тисяч додаткових квартир.

Це збільшує фактичну площу міста без необхідності концентрувати все населення в історичному центрі.

5. Короткострокова туристична оренда — регулювати локально, а не однаково по всій Іспанії

З 1 липня 2025 року в Іспанії вже діє обов'язкова система реєстрації короткострокової оренди на онлайн-платформах; уряд Іспанії, Міністерство житла, 2025 повідомляв про понад 215 тис. заявок на реєстраційні номери до запуску системи. La Moncloa

Я б використовував ці дані для автоматичного зонального регулювання.

Наприклад:

район A: 1% квартир туристичні → майже немає причин втручатися.

район B: 15% квартир туристичні + оренда різко росте + житловий фонд не збільшується → нові туристичні ліцензії тимчасово припиняються.

Тобто регулюється дефіцит, а не сам туризм.

6. Податкова система має стимулювати використання житла

Я б робив різницю між:

• основним житлом;
• нормальною довгостроковою орендою;
• квартирою, яка роками порожня без поважної причини;
• професійною короткостроковою туристичною експлуатацією.

Але тут важливий принцип:

податок на порожнє житло не створює нової квартири.

Він може повернути частину існуючих квартир на ринок, тому це допоміжний, а не основний інструмент.

Як виглядала б іспанська система

Я б звів її до одного циклу:

демографія → прогноз потреби → земля → інфраструктура → будівництво → соціальний фонд → контроль фактичної доступності → новий цикл.

І головний KPI був би не «скільки грошей держава витратила», а:

скільки років/місячних доходів типовому домогосподарству потрібно для отримання придатного житла у своїй агломерації.

2. Франція: шкільна освіта

Тут моя модель суттєво інша.

Зарплата вчителя важлива, але я б не визначав освітню кризу як проблему зарплати.

За даними OECD, Education at a Glance 2025, французькі вчителі справді мають проблеми з відносною оплатою: у 2024 році фактичний дохід учителя початкової школи був приблизно на 26% нижчим за дохід інших працівників із вищою освітою, а вчителя нижньої середньої школи — на 18% нижчим. Особливо слабке місце — середина кар'єри. OECD

Але гроші самі не визначають, що дитина вміє після дев'яти років школи.

Тому я б почав з іншого.

1. Визначити мінімальний обов'язковий результат школи

У кінці кожного етапу має існувати короткий перелік речей, які дитина реально повинна вміти.

Наприклад, після початкової школи:

• прочитати незнайомий текст;
• пояснити його зміст;
• написати зв'язний текст;
• виконувати базові арифметичні операції;
• працювати з дробами, відсотками та величинами;
• розв'язувати елементарну задачу;
• знайти й перевірити інформацію.

Не «ознайомилася», не «розвинула компетентність», а:

знає → розуміє → може самостійно виконати.

Це дозволяє відокремити процес освіти від результату освіти.

2. Національна діагностика кожної дитини, але не для покарання школи

Я б запровадив короткі зовнішні діагностичні зрізи, наприклад у 8, 11, 14 і 16 років.

Результат потрібний не для рейтингу шкіл.

Він відповідає на конкретне питання:

де саме в навчальній траєкторії цієї дитини виникла прогалина?

Якщо дитина у 12 років не розуміє дробів, немає сенсу просто продовжувати програму алгебри.

Система повинна автоматично призначити корекційний модуль.

3. Перейти від «вікової програми» до моделі контрольних точок знань

Наприклад:

читання ↓ розуміння тексту ↓ аргументація ↓ робота з джерелами ↓ складний аналіз тексту

Якщо попередній рівень не засвоєний, система це бачить.

Те саме:

арифметика ↓ дроби ↓ пропорції ↓ алгебра ↓ функції

Це набагато системніше, ніж просто зменшити клас із 25 до 18 дітей.

OECD у 2025 році прямо зазначає, що емпіричні дані щодо загального впливу меншого класу на результати навчання змішані, хоча менші класи можуть бути корисними для учнів із несприятливим соціальним становищем. OECD

Тому я б не робив «15 учнів у класі» універсальною метою.

4. Учитель має бути висококваліфікованим фахівцем, а не низькооплачуваним виконавцем державної програми

Тут уже потрібна реформа професії.

У 2025 році Міністерство освіти Франції мало 23 258 вакансій на конкурсах державної системи і прийняло 21 484 кандидатів. У початковій школі ситуація покращилась, але проблеми залишилися в Créteil, Versailles, Guyane і Mayotte; у математиці було заповнено лише 74,4% запропонованих місць. Міністерство національної освіти Франції, 4 липня 2025 року. Ministère de l'Education nationale

Ще новіші дані OECD PISA 2025, оприлюднені у вересні 2026 року: 45% французьких учнів навчалися у школах, директори яких повідомили, що нестача вчителів певною мірою заважає навчанню. У 2022 році показник був ще гіршим — 67%. OECD

Отже, потрібні одночасно:

вища оплата + нормальна кар'єрна траєкторія + сильний відбір + якісна підготовка.

Не один із чотирьох пунктів.

5. Зміна самої модель педагогічної кар'єри

Зараз у багатьох державних системах є переважно вертикаль:

учитель → старший учитель → адміністрація.

Я б створив професійні ступені:

Учитель I → Учитель II → Учитель-майстер → методист/наставник.

При цьому «Учитель-майстер» може отримувати значно більше, залишаючись у класі.

Це вирішує фундаментальну проблему: найкращому викладачеві не потрібно переставати викладати, щоб мати кар'єру.

А підвищення повинно залежати не просто від вислуги років.

OECD за даними 2024 року справді показує характерну французьку проблему: стартова оплата вже близька до середньої OECD, але зарплати приблизно на 15-му році кар'єри суттєво відстають. OECD

6. Сильний учитель має отримати більше автономії, але результат має вимірюватися

Я б розділив:

держава визначає:

• мінімум знань;
• етапи;
• стандартизовану діагностику;

учитель визначає:

• метод;
• темп;
• приклади;
• підручники;
• спосіб пояснення;
• додаткові матеріали.

Тобто:

жорсткий стандарт результату + свобода способу його досягнення.

На мою думку, це краща конструкція, ніж протилежні крайнощі — або тотальна централізація методики, або відсутність спільних вимог.

7. Найбільше ресурсів — не «бідній школі», а конкретній прогалині

Соціальне походження безумовно важливе, але адміністративна категорія району дуже груба.

Я б будував фінансування приблизно так:

базове фінансування кожного учня + мовна підтримка + корекція читання + корекція математики + особливі освітні потреби + соціальні фактори

Тоді школа, в якій реально концентруються складні учні, автоматично отримує більше:

• педагогічних годин;
• асистентів;
• психологів;
• корекційних викладачів.

Фінансується реальна потреба, а не адміністративний ярлик.

3. Найважливіша спільна риса двох реформ

На перший погляд житло й освіта не мають нічого спільного.

Але системна проблема однакова:

політики реагують на видимий симптом                 ↓ ціна квартири / нестача вчителя                 ↓ субсидія / заборона / доплата

Я б будував систему інакше:

ПОТРЕБА  ↓ ВИМІРЮВАННЯ  ↓ ВИРОБНИЧА СПРОМОЖНІСТЬ  ↓ РЕЗУЛЬТАТ  ↓ ЗВОРОТНИЙ ЗВ'ЯЗОК  ↓ КОРЕКЦІЯ

Для Іспанії:

скільки домогосподарств з'являється → скільки придатного житла система здатна створити.

Для Франції:

яких знань дитина має набути → чи набула → якщо ні, де саме система дала збій.

Саме ці два механізми я вважаю ядром довгострокового системного рішення.

Патріарх Церкви Богородиці