Системні рішення для Туреччини

Для Туреччини варто розділити проблему на два рівні.

Перший — макроекономічна нестабільність: висока інфляція, слабка передбачуваність ліри, дорога вартість капіталу, залежність від зовнішніх цін на енергію.

Другий — структура самої економіки: продуктивність зростає недостатньо швидко, значна частина інвестицій іде в менш продуктивні активи, частина людського капіталу використовується слабко, а значна частина експорту залишається в сегментах середньої доданої вартості.

Тому моя модель була б такою:

спочатку зробити гроші передбачуваними → потім перенаправити капітал із споживання, нерухомості та захищених секторів у продуктивність → одночасно збільшити якість і використання людського капіталу.

Це важливіше, ніж просто «розвивати high-tech».

Поточна точка

Станом на 10 вересня 2026 року Центральний банк Туреччини справді утримує ключову ставку на рівні 37%. Сам CBRT водночас повідомляє, що базова тенденція інфляції сповільнюється, але високі ціни на енергію залишаються істотним ризиком. TCMB

OECD у червні 2026 року прогнозувала зростання ВВП Туреччини на 3,1% у 2026 році і 3,8% у 2027 році, причому очікувала зниження річної інфляції нижче 20% у першій половині 2027 року. Отже, Туреччина зараз радше перебуває не в класичній економічній кризі, а у складному переході від інфляційної моделі зростання до стабільнішої. OECD

1. Перше системне рішення: зробити інфляцію технічно неможливою як інструмент економічної політики

Це для найважливіша реформа.

Проблема високої інфляції не лише в тому, що дорожчають товари.

Вона перебудовує поведінку всієї економіки:

очікування інфляції ↓ заощадження в доларах/золоті/нерухомості ↓ коротший горизонт планування ↓ менше довгострокового кредитування ↓ менше продуктивних інвестицій ↓ нижча продуктивність

IMF у лютому 2026 року прямо зазначив, що тривала висока інфляція вже шкодить фінансовому сектору, інвестиціям і продуктивності Туреччини. IMF

Тому потрібен не просто «незалежний центральний банк», а інституційний замок.

Наприклад:

• керівництво CBRT має фіксований строк;
• дострокове звільнення — лише за визначеними законом підставами;
• публікується модель прогнозування інфляції;
• після кожного істотного промаху щодо цілі банк публічно пояснює причину;
• уряд не може примушувати центральний банк фінансувати дефіцит;
• державні ціни й тарифи мають узгоджуватися з програмою дезінфляції.

Тобто проблема вирішується не особою голови CBRT, а правилами, які переживають зміну уряду й голови банку.

2. Але ставка 37% не може бути нормальною довгостроковою системою

Висока ставка зараз виконує стабілізаційну функцію.

Але якщо країна роками потребує ставки 30–40%, це означає, що інші частини системи працюють неправильно.

Особливо страждають підприємства, яким потрібен довгостроковий кредит.

IMF у 2026 році відзначає, що частка банківського кредитування малих і середніх підприємств зменшується, а нестача доступного довгострокового фінансування стримує їхні інвестиції та інновації. IMF eLibrary

Тому ціль:

не «знизити ставку», а створити умови, за яких її можна безпечно знизити.

Послідовність:

інфляція ↓ інфляційні очікування ↓ ризик ліри ↓ премія за ризик ↓ ринкові ставки ↓ довгострокове кредитування ↑

Якщо просто перестрибнути одразу до останнього пункту, інфляційний цикл повернеться.

3. Головна структурна проблема — не нестача інвестицій, а їхня якість

Це дуже важливий момент.

Туреччина не є країною з особливо низькими інвестиціями.

OECD у 2025 році показувала, що валове нагромадження основного капіталу відносно ВВП було приблизно на 30% вище за середнє для Європи та OECD, але значна частина капіталу йшла у менш продуктивні активи, зокрема житло. Водночас інвестиції в інтелектуальну власність становили близько 10% внутрішнього нагромадження капіталу, приблизно вдвічі менше європейського рівня. OECD

Отже, системне питання:

не як змусити турків більше інвестувати, а як змусити економіку винагороджувати продуктивні інвестиції більше, ніж нерухомість і ренту.

Змінити податкові стимули так, щоб підприємству було вигідніше купити:

• роботизовану виробничу лінію;
• програмне забезпечення;
• патент;
• лабораторне обладнання;
• системи автоматизації;

ніж черговий об'єкт нерухомості.

Наприклад — прискорена амортизація саме продуктивного обладнання та R&D.

4. Не «high-tech за наказом», а сходи технологічної складності

Не починати з мікрочипів чи біотехнологічних кластерів.

Держава дуже погано знає наперед, яка конкретна галузь стане успішною.

У Туреччини вже є сильні виробничі ланцюги:

• автомобілебудування;
• машини;
• побутова техніка;
• текстиль;
• металургія;
• оборонне виробництво.

Раціональніша модель:

текстиль ↓ технічні тканини ↓ композити ↓ матеріали для автомобілів / авіації

або:

автоскладання ↓ компоненти ↓ електроніка ↓ силова електроніка ↓ системи керування ↓ власні технології

Тобто високотехнологічна економіка не створюється перескакуванням із текстилю до фабрики процесорів.

Вона створюється поступовим збільшенням знань усередині вже існуючих виробничих мереж.

OECD у 2025 році саме низьку продуктивність усередині секторів і концентрацію економіки в продукції з відносно нижчою доданою вартістю визначає як одну з ключових проблем Туреччини. OECD

5. Замість «локалізувати все» — локалізувати те, де є економічний сенс

Імпорт компонентів сам по собі не є проблемою.

Німеччина, Південна Корея або Нідерланди також багато імпортують для виробництва.

Проблема виникає, коли:

імпортована складна технологія + дешева місцева праця → товар із невеликою турецькою доданою вартістю.

Тому потрібно вимірювати не частку імпортних компонентів, а:

турецьку додану вартість у кожному доларі експорту.

І державні програми підтримки прив'язувати саме до її зростання.

Це набагато кращий індикатор, ніж умовна вимога «70% компонентів повинні бути турецькими».

6. Освіта — це фактично промислова реформа

Тут наявний один із найбільших резервів Туреччини.

OECD у квітні 2025 року зазначала, що кількість людей із вищою освітою швидко зросла, але Туреччина має найбільшу серед країн OECD невідповідність навичок працівників із вищою освітою потребам роботи. OECD

IMF у 2026 році додає дуже показову цифру: лише 56% випускників університетів повідомляли, що працюють у сфері, пов'язаній зі своєю освітою. IMF eLibrary

Отже, недостатньо сказати:

«дати людям більше університетської освіти».

Потрібна петля:

підприємства ↓ які спеціалісти реально потрібні? ↓ університети / технічні школи ↓ випускники ↓ зайнятість і зарплата ↓ дані назад університетам

Держава має публікувати для кожної спеціальності:

• скільки вступило;
• скільки закінчило;
• скільки працює за фахом;
• середню зарплату через 1, 3 і 5 років;
• дефіцит або надлишок кадрів.

Це перетворює освіту з системи видачі дипломів на частину виробничої системи.

7. Найбільший невикористаний резерв праці — жінки

За даними OECD, участь жінок віком 15–64 років у робочій силі Туреччини становила 40,9% у 2023 році, тоді як середній показник OECD — 66,7%. OECD

Не варто намагатися вирішувати це квотами для менеджерів.

Причина значною мірою лежить нижче.

OECD встановила, що 96% турецьких матерів є основними особами, які доглядають за дітьми, тоді як серед батьків таких лише 2%; державні витрати на дошкільний догляд та освіту становили близько 0,3% ВВП проти 0,8% у середньому OECD. OECD

Тому системний механізм:

доступний дитсадок + транспорт + харчування + гнучка зайнятість ↓ більше матерів можуть працювати ↓ пропозиція праці ↑ ↓ доходи сімей ↑ ↓ податкова база ↑

Це одночасно соціальна й економічна політика.

8. Енергетика — не лише питання імпорту, а страховка від інфляції

OECD оцінює, що приблизно дві третини енергоспоживання Туреччини забезпечуються імпортом, переважно викопного палива. OECD

Через це механізм виглядає так:

нафта/газ дорожчають ↓ імпорт дорожчає ↓ потреба у валюті ↑ ↓ ліра слабшає ↓ енергія дорожчає ще більше ↓ загальна інфляція ↑

Тому сонце й вітер для Туреччини мають особливу економічну цінність: вони зменшують не тільки викиди, а й волатильність платіжного балансу та інфляції.

Три пріоритети:

1. мережі та накопичувачі;
2. сонце й вітер;
3. довгострокова диверсифікація газових контрактів та маршрутів.

Не раціонально будувати економічну стратегію навколо ідеї «стати газовим хабом»: транзитна рента корисна, проте вона не підвищує продуктивність 85-мільйонної економіки так, як технології, освіта й виробництво.

9. МСП мають отримувати капітал за продуктивність, а не за політичний доступ

У Туреччині малий і середній бізнес має важливе значення, але високі ставки й інфляція роблять довгі кредити особливо проблемними. IMF прямо називає дефіцит довгострокового фінансування одним із чинників, що стримує їхню продуктивність. IMF eLibrary

Впровадження масових дешевих кредитів є поганим рішенням — це ризикує знову створити інфляцію.

Замість цього:

держава частково страхує кредитний ризик, якщо інвестиція підвищує продуктивність.

Наприклад:

• автоматизація;
• енергоефективність;
• експортне обладнання;
• цифровізація;
• лабораторії;
• сертифікація для виходу на зовнішні ринки.

Держава бере частину ризику, але банк все одно оцінює бізнес.

10. Окрема реформа — конкуренція

Цей напрям часто недооцінюють.

OECD вказує, що турецькі професійні послуги залишаються одними з найбільш регульованих у OECD, а адміністративні бар'єри стримують створення підприємств, іноземні інвестиції та продуктивність сервісних галузей. OECD

А послуги входять у собівартість майже всього:

логістика банки страхування ІТ юристи інженерні послуги ↓ промислове підприємство

Якщо ці проміжні послуги дорогі й неефективні, завод також стає менш конкурентним.

Тому дерегуляція частини професійних послуг може підняти продуктивність промисловості, хоча формально це не «промислова політика».

11. Фіскальна система: не просто менше витрачати

Не встановлювати загальне правило «скорочувати мегапроєкти».

Деякі великі проєкти можуть мати дуже високу віддачу.

Правильний механізм:

кожен великий державний проєкт проходить однаковий публічний тест економічної віддачі.

До початку будівництва публікуються:

• капітальні витрати;
• прогноз попиту;
• операційні витрати;
• очікувана економічна віддача;
• валютні гарантії;
• зобов'язання держави перед PPP.

Потім фактичні результати порівнюються з прогнозом.

IMF у лютому 2026 року також рекомендував Туреччині посилити контроль державних підприємств і державно-приватних партнерств. IMF

12. Податки: змістити навантаження з виробництва на ренту та споживання

Довгострокова конструкція:

менше оподатковувати:

• низьку заробітну плату;
• нові робочі місця;
• продуктивні інвестиції;

краще оподатковувати:

• рентні доходи;
• нерухомість за реальною вартістю;
• споживання з відповідною соціальною компенсацією;
• доходи, що зараз перебувають у тіні.

OECD прямо рекомендує Туреччині розширювати базу податку на доходи, підвищувати ефективність податків на споживання та зменшувати податковий клин для низькооплачуваних працівників. OECD

13. Кінцева модель

Не:

дешева ліра ↓ дешевий експорт ↓ більше виробництва

Ця модель має природну межу: населення не може багатіти, якщо конкурентною перевагою залишається його дешевизна.

Натомість:

СТАБІЛЬНІ ГРОШІ      ↓ ДОВГИЙ ГОРИЗОНТ ІНВЕСТИЦІЙ      ↓ ПРОДУКТИВНИЙ КАПІТАЛ      + ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ      + КОНКУРЕНЦІЯ      ↓ ПРОДУКТИВНІСТЬ      ↓ ВИЩА ДОДАНА ВАРТІСТЬ      ↓ ВИЩІ РЕАЛЬНІ ЗАРПЛАТИ      ↓ БІЛЬША ПОДАТКОВА БАЗА      ↓ ЩЕ БІЛЬШЕ ІНВЕСТИЦІЙ

Саме цей самопідсилювальний цикл продуктивності я вважала б системним рішенням для Туреччини.

Є ще одна принципова річ. За оцінкою OECD від 10 квітня 2025 року, Туреччина вже вичерпує стару модель розвитку через збільшення кількості працівників і накопичення фізичного капіталу: приріст населення працездатного віку сповільнюється, а рівень інвестицій уже високий. OECD прямо робить висновок, що наступний етап зближення з багатшими економіками має відбуватися головним чином через продуктивність. OECD

Тому, якби звести пропозицію до трьох системних змін, це були б:

1. Перетворити стабільність ліри та цін із політичного рішення на інституційне правило.
2. Перенаправити вже високий рівень турецьких інвестицій із нерухомості та малопродуктивних активів у технології, обладнання, знання й підприємства.
3. Перебудувати освіту, ринок праці та конкуренцію так, щоб продуктивність людини й підприємства стала головним джерелом зростання.