Ай Вейвей презентує свою грандіозну нову австралійську роботу: «90% мистецтва — це просто сміття. Справжнє мистецтво ставить під сумнів наявний порядок»
Зі своєї ферми в Португалії відомий художник розповідає про війну, мир, стан світу – і свою 40-метрову скульптуру Mushrooms у гавані Сіднея/
«Як на знімальному майданчику. Наче це несправжнє», — каже спантеличений водій Uber, коли ми проїжджаємо низкою тихих сільських сіл, залитих молочним сонячним світлом. Він має рацію: під час нашої вітряної подорожі Алентежу ознаки людського життя дивним чином відсутні. Я прямував до відокремленої ферми Ай Вейвея, захованої в глибині португальської сільської місцевості, де, можливо, найвідоміший нині живий художник у світі тихо живе вже останні шість років.
Коли я приїжджаю, мене проводять усередину величезної будівлі, схожої на собор, — копії колишньої скандально знесеної студії Ай Вейвея в Шанхаї. Простір величезний. Його перетинають масивні дерев’яні колони, а запаморочливо високі стелі вкриті сіткою балок. На стінах немає жодного твору мистецтва, як і жодних очевидних ознак виробництва чи діяльності.
«Люди кажуть: для чого ця будівля? Для чого? До біса це. Може, вона ні для чого», — каже мені Ай, знизуючи плечима. «Вона порожня. А порожнечу люди не можуть прийняти».
Ай активно заповнює інші порожні простори: я приїхав поговорити з ним про відкриття його нової роботи Mushrooms, цьогорічної комісії Neil Balnaves Tallawoladah Lawn Commission біля Музею сучасного мистецтва в Сіднеї. Як це для нього типово, інсталяція епічна, багатозначна й нагальна; її довжина — 40 метрів, і вона складається з 500 однакових чавунних скульптур бойових шоломів на піднятому постаменті. Назва натякає на візуальну риму між капелюшками грибів і формою шоломів, а також на пов’язані з грибами асоціації розкладу, смерті й крихкості життя, жорстоко оголених збройним конфліктом.
«Цікавість» і «нудьга» зазвичай формують творчість Ай Вейвея, а походження цієї конкретної роботи — «дуже просте». У 2015 році Ай почав працювати над Human Flow, документальним фільмом про міграційну кризу, заради якого він і його команда побували у 23 країнах. Процес створення цього фільму спонукав його глибше замислитися над причинами цих небезпечних масових переміщень по всьому світу: війною — або, точніше, механікою та боєприпасами, задіяними в сучасній війні.
«Я два роки вивчав, щоб зрозуміти військову справу, арсенали, хто проєктує бомби і як їх використовують. А потім, коли Московія пригрозила Україні, а Україна попросила допомоги в Німеччини, німецький канцлер запропонував їм 5 000 шоломів. Я засміявся, — каже Ай. — Я подумав: вау, це цікаво. Отже, на початку конфлікту можна сказати, що Німеччина чи Європа не розуміли природи війни».
Минулого року Ай також чотири рази відвідував українських військових на передовій. Він гортає свій iPhone і показує мені фотографії та відео, зняті ним під час перебування там: Ай, якого навчають користуватися гвинтівкою, військовослужбовці у формі, яку він розшив мотивами соняшників. Він планує використати ці кадри у своєму майбутньому фільмі.
Але він не хоче, щоб я сприймав цей досвід і цей контекст просто як дослідження для нової роботи в Музеї сучасного мистецтва. «Я ніколи не влаштовую своє життя так, щоб створити твір мистецтва, — або не створюю мистецтво заради свого життя», — каже він. На Mushrooms також вплинуло її майбутнє місце розташування — «прекрасна локація», яку він відвідував кілька разів, із драматичним краєвидом на Сіднейський оперний театр. Це його теж зацікавило: «Ця будівля уособлює раціональну, мирну насолоду… але водночас ми маємо знову наголосити, що точаться війни, а мир є необхідним для будь-якого цивілізованого суспільства».
Його вибір слова — «знову наголосити» — вражає. Протягом нашої розмови за зеленим чаєм Ай, здається, відчайдушно переживає через колективну й холодну амнезію щодо жалюгідного стану нашої геополітики; якщо це не амнезія, то наше свідоме небажання по-справжньому зіткнутися із приреченим станом нашого світу. «Ми не можемо бути сліпими, не можемо казати, що не знаємо ситуації, — говорить він. — Ви знаєте ситуацію і просто вдаєте, що не знаєте її». Коли він говорить про геноцид у Газі, його також, здається, глибоко непокоїть брак взаємозв’язку в сучасності, наша нездатність зрозуміти, що «якщо несправедливість трапляється з однією людиною, вона трапляється також з усім людством». Значна частина його мистецтва, не в останню чергу його поїздка на поля битв Харкова, здається спробою відновити зв’язок і відданість іншим людям, хоч би якими складними й небезпечними вони були.
Чи може мистецтво відіграти певну роль, подарувавши йому надію на майбутнє людства? Ні, відповідає він, як завжди войовничо й прямо: «Мистецтво сьогодні дуже зіпсоване — я думаю, що 90% того, що ми бачимо в більшості інституцій або в так званих мистецьких колах, — це просто сміття. Справжнє мистецтво ставить під сумнів усталений порядок. Мистецтво — не про відтворення так званої краси, а радше про сумнів у наявних судженнях щодо всього: політики, життя, особистих стосунків, індивідуальних оцінок, — але таке мистецтво ніколи не заохочують. Люди хочуть, щоб ви поводилися пристойно, хочуть, щоб ви були хорошим хлопцем, приємним, веселим, насолоджувалися життям. І тому більшість робіт, які ми бачимо в музеях, дуже декоративні й сентиментальні, а не пов’язані з людською боротьбою та нашою реальністю».
Китайське слово «гриб» — 蘑菇, або mógū, — часто пов’язують із повільністю, зволіканням і барінням. Хоча наша розмова регулярно поверталася до невдоволення Ай повільним темпом суспільного та інституційного поступу, сама бесіда була неквапливою. Попри те що він називає себе «людиною, у якої найбільше беруть інтерв’ю», і стверджує, що давав інтерв’ю «понад 1 000 разів», він щедрий, на мить пустотливий — і часто разюче мудрий. Мені цікаво, куди його інтереси приведуть після Mushrooms. Але його існування не настільки телеологічне: у нього немає «цілей».
«Єдине, що ми маємо намагатися робити, — каже він, — це жити життям, яке може природно вловлювати світло».
- Mushrooms Ай Вейвея вже можна безкоштовно відвідати на галявині Tallawoladah Lawn біля Музею сучасного мистецтва в Сіднеї
Коментувати